Observations

25 років тому, 15 грудня 2000 український народ спіткало велике щастя: у публічну політику на хвилі акції «Україна без Кучми», розпочатої після оприлюднення доказів причетності президента Леоніда Кучми до викрадення журналіста Георгія Гонгадзе, прийшов майбутній міністр внутрішніх справ, майбутній генеральний, прости господи, прокурор і майбутній «стрілок ТрО» Юрій Луценко. А вже за два роки по тому Юрій Віталійович став народним депутатом – значною мірою завдяки тому, що дав у СБУ показання на своїх соратників, які на підставі цих свідчень були засуджені до різних строків позбавлення волі.
Оскільки, як виявилось, народ у масі своїй вже не пам’ятає тих подій, нагадую подробиці.
9 березня 2001 року учасники акції «Україна без Кучми», одним з лідерів якої був син колишнього першого секретаря Ровенського (нині – м.Рівне) обкому Компартії України Юрій Луценко, спробували перешкодити Кучмі покласти квіти до пам’ятника Тарасу Шевченку. Після затримання кількох активістів колона демонстрантів пішла під будинок Міністерства внутрішніх справ вимагати звільнення соратників, також трапились сутички з підрозділом міліції «Беркут» під Адміністрацією Президента.
Затриманих довелось відпустити, але невдовзі міліція влаштувала облаву в Києві – затримувала всіх, хто розмовляв українською мовою або був вдягнутий у вишиванку. Наступного дня, після катування у райуправліннях міліції, майже всі затримані були відпущені, за ґратами залишились лише 19 осіб, яким згодом було пред’явлено обвинувачення на підставі показань Юрія Луценка: саме Юрій Віталійович, будучи допитаний як свідок слідчим СБУ Миколою Герасименком, провів упізнання «заколотників» по кадрах оперативної зйомки та назвав слідству їхні прізвища.( Read more... )

Я неодноразово повертався до теми наявності президентських повноважень Володимира Зеленського зараз, після закінчення 5-річного терміну. Хто пропустив, коротко: за Конституцією, президента обирають на 5 років, проте він здійснює повноваження, аж поки не буде обраний та приведений до присяги його наступник.
Зараз, коли попереду зʼявилася можливо примарна, але перспектива проведення виборів президента, виникає нове питання: а чи має Володимир Зеленський право балотуватися ще раз?
Стаття 103 Конституції про це каже:
"Одна й та сама особа не може бути Президентом України більше ніж два строки підряд."
Дивиться, яке цікаве формулювання. Не "може бути обраною президентом не більше двох разів", а саме "не може бути".
Що в даному випадку є "строк"? Можемо проаналізувати текст КОнституції, а також скористатися рішенням КСУ від 25 грудня 2003 року по справі № 1-46/2003.
Конституція каже: "Президент України обирається [...] строком на п'ять років".
КСУ тлумачить: "... згідно з Конституцією України строк перебування на посту Президента України починається з моменту складення присяги [...] і закінчується із вступом на пост новообраного Президента..."
Тобто в даному випадку "строк" - це фактично відбутий термін на посаді, під присяги до присяги.
А тепер повертаємося.( Read more... )
P.S.
Хто памʼятає цю чудову людину на фото, розуміє, про що я.

Igor Baryshev
На мій суб'єктивний погляд, усю цю авантюру путін затіяв усвідомлюючи ризик - у разі невдачі росія з великою вірогідністю розпадається. Про це він не один раз у різний час обмовлявся - "а навіщо цей світ якщо у ньому не буде росії?", "ви що, тут московію хочете?"
За такої тактики досягнення своїх цілей критично важливим є завжди мати можливість вчасно "зіскочити", доки справа не зайшла надто далеко й ходу назад, не кажучи вже про "стрибки убік", вже немає. За критичних для себе обставин така можливість дозволяє взяти тайм-аут аби, з одного боку, розслабити противника, а з іншого - відновити власні сили та провести роботу над помилками, аби згодом продовжити з новими силами й відкоригованою тактикою. Ще одним важливим моментом тут є спосіб, у який зробити "стрибок убік" - аби це не виглядало програшем, інакше див. ризик, зазначений вище. Найкраще аби про перемир'я попросила, або ще краще на перемир'ї наполягала якась третя сторона - у такому випадку можна ще й надувати щоки й робити пальці веєром та, ніби не надто бажаючи, зрештою погоджуватись, вичавивши з ситуації максимум вигоди.( Read more... )

Inna Kurochkina
Якщо запитати російською мовою, хто така "доктор Ліза", ШI представить її як голову благодійного фонду, яка "рятувала життя дітей". Насправді, всі давно зрозуміли, що "доктор Ліза" це злочинниця, яка викрадала українських дітей і вивозила їх до Росії.
Російські правозахисники, які слідом за російською армією їдуть на окуповані території "захищати права людини", це досі "святі" для "хороших росіян".
І цю думку вони нав'язують західному світу.
Але така сама ситуація є і з російсько-чеченською війною. Російські "правозахисники" опинялися на окупованій території, передавали на захід москвоцентричні наративи. Справжня правда з боку Ічкерії ховалася.
Як можна не розуміти, що "російський правозащитник" не є нейтральною стороною. Він є стороною окупанта.
Але захід їх наділив функцією "об'єктивності" і майже "святості", тим самим заохочуючи політичний конфлікт інтересів.( Read more... )